Переїзд до Норвегії, робота за фахом, фінансова стабільність. Замість статусу біженки – робоча віза. У 28-річної українки Мафтуни Бусигіної практично ідеальна картинка еміграції. Але чому тоді вона почувається за кордоном «клоном» і все частіше думає про повернення додому? Дівчина розказала свою історію втечі від війни та про приховану ціну скандинавського добробуту.

Тато сказав: «На роботу ти не йдеш»

Ранок 24 лютого 2022 року Мафтуна пам'ятає до деталей. Вона прокинулася о пів на сьому, збиралася на вранішню зміну:  у Дніпрі вона працювала офіс-менеджером у найбільшому коворкінгу міста.

Вона вийшла з ванної і натрапила на похмурого батька.

– Він сказав: «Почалась війна. Ти на роботу не йдеш». Я дивлюсь на нього і думаю, що це за прикол. Кажу: «Як на роботу не йду? Мене звільнять!».

За 15 хвилин паніку зняло повідомлення від керівництва: «На зміну не приходити». У квартирі їх було троє: Мафтуна, тато і її 13-річний брат.

– У мене був шок. Мене просто тіпало від невідомості, – згадує дівчина.

Евакуація «на три місяці»

Рішення їхати ухвалили, коли російські війська окупували Енергодар. З'явилися реальні загрози ударів по промислових об'єктах Дніпра, і залишатися стало надто небезпечно.

Мафтуна розказує, що збори були хаотичними. Поки пакували валізи, паралельно прибирали у квартирі та обклеювали вікна стрічкою.

– Я навіть підлогу помила й пил витерла, – посміхається Мафтуна.

Здавалося, їдуть щонайбільше на три місяці, тому кинули в сумки кілька футболок на літо – «на всякий випадок». Проте тато наполіг узяти і сімейні реліквії – ікони, подаровані на хрестини, та картини, які колись намалював їхній родич. Вони й зараз із ними.

Дев'ять країн і брат – у багажнику

У березні родина рушила в невідомість на позиченій двомісній автівці. Тато – за кермом, Мафтуна – штурман, а 13-річний брат – у багажному відсіку, пристосованому під третє сидіння.

Їхали майже без сну та нормальної їжі, зупиняючись лише на заправках. Проминули дев'ять країн.

– На шведському кордоні прикордонники посвітили ліхтариком у багажник, округлили очі й кажуть: «Ви знаєте, що у вас там дитина?». Тато абсолютно спокійно відповідає: «Звісно, знаємо, це мій син», – пригадує з посмішкою Мафтуна.

Спершу вони тримали курс на Лондон, де мали знайомих. Але вже в дорозі Мафтуні написали друзі з Норвегії й запропонували прихисток. Дівчина загорілася: «Давайте туди! Коли ми ще побачимо Норвегію?».

Найсмачніші консерви в житті

На одній із німецьких заправок, поки виснажений тато намагався хоч трохи подрімати, Мафтуна скролила стрічку новин з України і тихо плакала. Раптом у вікно постукали. По той бік скла стояв чоловік із термосом і чашками.

– Добридень, ви з України? Бачу ваші номери. Я теж українець, поїхав ще 20 років тому, зараз живу в Португалії. Каву будете?

Він не просто налив їм гарячої кави та подарував кружку, а й пригостив яблуками та португальськими консервами. Уже в зоні відпочинку під Данією, доїдаючи залишки хліба, родина відкрила той презент.

– Це були найсмачніші консерви в моєму житті, – згадує Мафтуна.

8 березня вони нарешті дісталися Осло – знесилені, зголоднілі, але живі й у безпеці.

Королівський прийом без реверансів

Після транзитного центру в Роде родину переселили в готель в Осло. Оскільки Мафтуна з батьком вільно володіють англійською, вони одразу почали допомагати іншим біженцям з перекладом.

Цю активність помітила адміністрація готелю. За два тижні родину неочікувано запросили на зустріч... із королем Норвегії Гаральдом V та кронпринцем Гоконом.

– Ми з татом від скромності сіли якнайдалі від королівських персон. Король подивився на нас і каже: «Чому ви так далеко? Йдіть ближче». Ми пересіли на один стілець. Він знову: «Та ні, підсідайте сюди». У результаті ми сіли поруч із ним, просто рукою подати. Ніякої дистанції, – згадує дівчина.

Перед зустріччю Мафтуна гуглила, чи потрібні реверанси та поклони, але норвезькі монархи виявилися приземленими та чуйними. Під час розмови дівчина зізналася, що їй соромно бути біженкою. Тоді король Гаральд сказав слова, які змінили багато у неї всередині:

– Немає нічого поганого в тому, щоб бути біженцем. Я сам був біженцем під час Другої світової війни і переховувався в Америці.

Робочий контракт – за два тижні

Згодом родину відправили в комуну на західному узбережжі Норвегії, неподалік Олесунна. Мафтуна й там не сиділа склавши руки – допомагала українцям з перекладом.

Якось норвезькі сусіди запросили її на каву й запитали про плани.

– Хочу знайти роботу. За фахом, я – хімік-інженер та еколог, але готова на все, навіть подалася на покоївку в готель, – поділилися дівчина.

Сусіди посміхнулися й дали їй контакти місцевої біотехнологічної компанії, яка виготовляє вітаміни Омега-3 з ікри оселедця. Мафтуна надіслала резюме, пройшла співбесіду, і вже за два з половиною тижні тримала в руках контракт наукової співробітниці у відділі досліджень та розвитку.

– Для мене це був виклик, бо за натурою я більше творча людина: люблю мови, літературу. Але хімія привела мене сюди, – посміхається вона.

Невдовзі тимчасовий контракт перетворився на fast – і Норвегія схвалила їй робочу візу.

«Тиха відміна» і «трикутник Норвегії»

Наразі Мафтуна працює в компанії вже чотири роки. Вона каже, що фінансово незалежна, закрила всі кредити в Україні, подорожує. Але зізнається, що за цим успіхом ховається важка адаптація.

– Перші вісім місяців я майже не спала через стрес і новини з дому. Бувало, сиджу на ранковій нараді, а очі просто закриваються самі, – ділиться вона.

Потім стався мовний скандал. Мафтуна з татом пішли на вечірні курси норвезької, але через роботу вони іноді запізнювалися. Через три тижні вони отримали листа: їх відраховують за «недостатній ентузіазм та неповагу до вчителя». Спроба захистити себе обернулася проти них. А частина місцевих просто перестала з ними спілкуватися.

– Тоді я вперше відчула на собі скандинавський феномен «тихої відміни» (stille avvisning). Це коли люди ображаються і викреслюють тебе зі свого життя без жодних пояснень, просто перестають дивитися в твій бік, – розказує Мафтуна.

На роботі теж довелося адаптуватися під неписані правила. Після того як Мафтуна під час обіду відкрито висловила думку про норвезьку «культуру стосунків на одну ніч», вона виробила залізну стратегію:

– Необачний крок ліворуч чи праворуч – і ти вже когось несподівано образив. Тому жодних гострих тем. Лише про погоду, як пройшли вихідні і які плани на наступний вікенд. Я називаю це «трикутник Норвегії», – каже вона.

Тепер в Україну можна

Іспит з норвезької вона склала на рівень А2, і подалася на постійне місце проживання. На роботі норвезьку не вимагають, бо все – англійською. Але постійний мікс різних мов у голові виснажує, зізнається Мафтуна.

Коли робоча віза нарешті дозволила виїжджати з країни, дівчина першим ділом рвонула в Україну. Причина – забрати собаку з притулку, про якого давно мріяла.

–  Ця поїздка перевернула все. Я відчула неймовірне задоволення від того, що перебуваю в середовищі, де знаю мову, зчитую контекст, можу вільно пожартувати й не боятися, що хтось образиться чи неправильно зрозуміє. Хімія в моєму мозку просто встала на своє місце, – не приховує радості дівчина.

Блог без ідеалізації

Своєрідною віддушиною для Мафтуни став блог в Instagram, де зібралися вже понад три тисячі підписників. Вона каже, що веде його «без фільтрів».

Почала ще в 2023-му з TikTok – потайки від знайомих, бо соромилась. Відео були практичні: як отримати колективний захист у Норвегії, куди звертатися і на що звертати увагу.

– Я зробила свій блог, щоб допомогати людям, – розказує Мафтуна.

Але після дописів про мінуси Норвегії, почався хейт. Вона призупинила блог майже на рік. Потім повернулася – вже в Instagram.

– Я будую свій блог за принципом: що б я сама хотіла дізнатись. Ціни, адаптація, мова… Але без ідеалізації, бо не бувають тільки плюси, – наголошує Мафтуна.

Ціна мрії

Мафтуна народилася в Узбекистані, виросла у Дніпрі. Зовні, за її словами, вона «не дуже схожа на типову українку». Але ідентичність для неї – не питання зовнішності.

–  Я повністю усвідомлюю себе як українка. І в еміграції це найважливіше, – ділиться вона.

Сьогодні дівчина відкрито визнає дивний парадокс: вона все життя марила закордоном, але тримаючи в руках мрію, зрозуміла: щастя криється в іншому.

–  У Норвегії я наче живу не своє життя. Наче я якийсь клон – виконую правильні дії, а душі в цьому немає. Щастя – це бути серед своїх і не боятися бути собою, – переконана Мафтуна.

Попри це вона безмежно вдячна Норвегії, яка простягнула руку підтримки в найважчий момент. Вдячна татові, який «вірить в неї більше, ніж вона в себе». Пишається своїм українським паспортом і впевнено тримається за власну ідентичність. Вона знає, що попереду ще довгий шлях, але точно бачить, куди він веде. Туди, де серце почувається вдома…