У Норвегії вона миє підлогу, але не соромиться цього. Через звичайну роботу ренхолдера 32-річна українка Дарина Доценко вчиться цінувати свободу. Змінивши професію, вона відкриває для себе нові можливості. Переконана, кроком до нового життя може стати будь-яка праця.

– Я дизайнер інтер’єру. В Україні закінчила архітектурний універ. Але в Норвегії все інакше. Тут я наразі – ренхолдер. І не соромлюсь цього. Бо відчуваю свободу.

Так починає свою розповідь про інтеграцію в Норвегії 32-річна українка Дарина Доценко. Вона – одна з мільйонів українців, які після повномасштабної війни в Україні почали життя з нуля за кордоном.

Уже понад два роки вона живе в Норвегії. Розповідає, поки опановувала норвезьку, регулярно «сокала» безліч вакансій.

– Я пробувала надсилати резюме за фахом. Але у відповідь або мовчали, або писали: «Будемо мати вас на увазі». І я подумала: треба з чогось починати, – розповідає Дарина.

Коли Nav неодноразово пропонував їй спробувати себе в прибиранні, вона відмахувалась. Але зрештою сказала ствердне «так»:

– Я не хотіла сидіти на соціалці. Хотіла відчути, як це – отримувати норвезьку зарплату.

Так Дарина Доценко опинилася в ролі ренхолдера в комунальній сфері.

Перший день: 19 000 кроків

– У перший день роботи я прибирала у школі. Було цікаво, бо я ніколи не бачила норвезької школи зсередини. Я находила 19 000 кроків. Тож мріяла тільки про одне: щоб ноги перестали гудіти. Але я знала, це минеться. Тіло звикає до всього, – пригадує вона свої перші відчуття.  

Дарина посміхається. Чи мріяла вона про таке? Зізнається, що ні. Але бажання отримати норвезьку зарплату було сильнішим.

– Перша зарплата була не така радісна, бо я почала працювати в середині місяця. Але потім, коли отримала повну зарплатню, я відчула неймовірний кайф. Я не залежу від NAV, не прошу допомогу, не звітуюсь. Це і є свобода. Оце найприємніше – коли ти сам забезпечуєш себе, – каже дівчина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: – Отримуючи зарплату, я щоразу кажу: «Невже це все моє!»

Атмосфера підтримки

Вона пояснює: у школах, домах для літніх людей та інших будівлях комунальної сфери – чіткі стандарти. Контактні місця, дзеркала, дверні ручки, санвузли – усе має бути чистим.

– У кожного з нас своя зона відповідальності, і ти просто робиш те, що маєш. Без криків, без тиску. Є рукавички, спеціальне обладнання. Це не радянська швабра з дерев’яною ручкою. Тут усе сучасне, – уточнює вона.

У колективі, говорить, панує атмосфера підтримки та поваги.

– У нашому колективі і норвежці, і іммігранти. Жодного булінгу. Навпаки, усі допомагають, підказують. Це дуже цінно, – акцентує Дарина.

Життя по-новому

Її робочий день починається о 6:00. А на ногах вона вже о 5:00.

– Але після другої я вже вдома. І ще півдня попереду! Можна сходити в гості, позайматися норвезькою, приготувати вечерю. І все це без поспіху, – не приховує радості Дарина.

Зізнається, спочатку було складно. Але уже призвичаїлася до такого ритму.

– Щоб раніше прокидатися, треба раніше засинати. Хочеш дисципліни – знайди роботу, що починається о шостій ранку, – сміється дівчина.

Реакція близьких

Коли Дарина сказала матері, що працює прибиральницею, та спочатку здивувалася. Потім запитала: «Тобі подобається?». Дарина відповіла:

– Мені подобається відчувати свободу!

Батько навпаки – зацікавився подробицями.

– Де працюєш? Що робиш? Як воно там? Без осуду, без іронії. І це було приємно, – пригадує Дарина.

Професія без ганьби

Вона і сама навчилася поважати цю професію.  

– У нас вдома, в Україні, це більше звучить як покарання: не будеш учитися – будеш мити підлогу. І знічев'я я сама її мию! Хоча я гарно вчилася. Але тут зовсім інші відчуття. Тут це не принизливо, – переконана Дарина.

Вона бачить, що ставлення в Норвегії до цієї професії геть інше. Тож це вплинуло і на її враження.

– Коли я кажу норвежцям, що я – ренхолдер, вони радіють: «О, круто, у тебе є робота!». Бо тут будь-яка робота гідна. Тож якщо не можеш просто сприймати ренхолд як роботу, тоді не треба за неї братися. Але якщо можеш ламати стереотипи – то спробуй. Це шанс, – запевняє вона.

Порада українцям у Норвегії

Її рецепт простий: «Пробуй». Якщо страшно, просто заплющ очі і роби перший крок. У будь-яку професію. Бо будь-яка праця може стати кроком у нове життя.

– Ми всі тут вчимося жити по-новому. Ми не виросли в цій системі, не розуміємо її до кінця. Але з кожною спробою розуміємо трохи більше. І це теж частина інтеграції, – радить Дарина.