Коли ти в чужій країні, вагітна, без мови і родини, важливо знайти простір, де тебе просто обіймуть. І буквально, і емоційно. Такий простір створює в Осло українка Людмила Коваль. Як доула вона супроводжує жінок при надії, у пологах та допомагає їм відновитись. А ще вона об’єднує навколо себе цілу спільноту українок, які будують нове життя в Норвегії, не втрачаючи себе.

Про доулу (та, що супроводжує під час вагітності та пологів) Людмилу Коваль, а також про жіночі практики, які вона проводить для українок в Осло, я дізналася з оголошення в Telegram. Коли шукала таких же жінок, які потребують підтримки і спілкування у новій країні. Коли хотілося знайти ресурсне місце, де можна перезавантажитися й відпочити. І була приємно вражена станом легкості й спокою, який виник після участі в «жіночому колі». Це той стан, якого давно не вистачало, і якого ти потребуєш в біженстві, адже початок нового життя – це стрес і невідомість.

Людмила провела захід настільки глибоко і природно, що одразу з’явилось чимало запитань. Що це за практики? Як і чому Людмила стала доулою? Яким був її шлях до Норвегії?

У цій статті Людмила дає відповіді на ці та інші запитання. Інформація може стати у пригоді українкам в Норвегії, які при надії або відновлюються після пологів. А також для всіх, хто прагне глибше зрозуміти себе, отримати підтримку й живе спілкування, знайти полегшення через тілесні практики.

Людмила переїхала в Норвегію ще у 2014-му. До того вона два роки зустрічалася з тепер уже колишнім чоловіком, котрий жив у Норвегії. А після весілля остаточно переїхала до нього в Осло.

– Фактично я переїхала в Норвегію через кохання. Були думки про повернення в Україну, але з часом ми все ж лишилися жити в Норвегії. Тут я народила двох дітей, вивчила мову, призвичаїлася до нового життя й культури, – розповідає вона.

Але тоді Людмила не планувала надавати послуги доули.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: – Школа вчить жити, а не зубрити: українська мама про норвезьку систему освіти

Шлях до доули

– Раніше я дуже боялась крові, цей «запах медицини». У дитинстві хотіла бути медсестрою, але, навчаючись в третьому класі, потрапила в лікарню, була під крапельницями, отримувала уколи, тож дуже налякалася. Тому планів щодо діяльності доули не мала, – пригадує Людмила.

Але все змінило повномасштабне вторгнення в Україну. Тоді, у 2022-му, чимало жінок знайшли прихисток у Норвегії. Багато з них мали дітей, або були вагітними, приїхали без чоловіків і підтримки, перебували у стресі, почувалися розгублено і невпевнено.

– Моя подруга, яка працювала на той момент в пологому відділенні, розповідала, що чимало вагітних українок не знали, як поводитися, як звернутися в пологовий, як комунікувати з медперсоналом. Плюс ширилися чутки про Barnevarnet, норвезьку службу захисту дітей. Деякі жінки думали, що в них заберуть дітей після пологів. Усі ці страхи негативно впливали на перебіг вагітності й могли ускладнити пологи, – розказує Людмила Коваль.

Подруга розповіла їй про благодійну організацію Norske Kvinners Sanitetsforening, яка запустила проєкт з підтримки вагітних , що не володіють норвезькою мовою й готуються до пологів. У межах цієї ініціативи започаткували безкоштовний курс для українок, які мали бажання стати доулами – жінками, що супроводжують породіль під час вагітності та пологів.

– Я пройшла цей курс і спочатку волонтерила як резервна доула, бо виховувала сина, якому був лише рік. Однак з осені 2022 року я вже стала головною доулою. На той час волонтерило чимало українок. В доулах потреба була величезною, – каже вона.

Вона з вдячністю згадує навчання, яке організували за проєктом. Але навчальний процес не зупинився. За її словами, воркшопи тривають постійно, а команда доул має безперервну підтримку і підвищення кваліфікації.

– Нас навчають, як підтримувати жінку із завмиранням дитини на великому терміні, як поводитися при стимуляції пологів. Нам проводять поглиблені курси про контрацепцію і перев’язування маткових труб. На ці воркшопи запрошують провідних лікарів, професорів, – акцентує доула.

Бути поруч

Перший досвід супроводу пологів у ролі доули назавжди в памʼяті Людмили. Пара, яка приїхала до Норвегії, прагнула народити в спокої – без сирен і тривог. Вони поверталися додому сповненими вдячності й тепла.

– Я отримую дуже теплі відгуки після пологів від жінок. Дуже часто вони кажуть: «Без тебе я б не впоралась». Ця фраза показує, наскільки важлива для жінки підтримка в цей особливий момент, – ділиться Людмила.

В якості доули вона надає допологову інформаційну підтримку.

– Я – той міст, який з’єднує жінку й медперсонал, – розповідає Людмила.

Її завдання – бути поруч із жінкою до, під час і після пологів: допомагати фізично, емоційно й навіть енергетично.

– Тримати за руку, вірити в жінку й дитину, вселяти віру в саму себе – це теж частина роботи, – каже вона.

Тандем з лікарями

Навіть коли породілля добре говорить норвезькою, їй буває важко озвучити свої потреби акушерці. У такі моменти Людмила – не просто перекладач, а підтримка у найширшому сенсі: допомагає встати з ліжка, зробити масаж, заспокоїтись.

Акушерки також цінують її присутність.

– Вони бачать у мені союзника. Ми – в одній команді, – додає вона.

Наразі вона співпрацює з чотирма пологовими будинками в Осло. Найчастіше її залучають після 18 тижня вагітності, коли жінка не володіє норвезькою чи має труднощі в комунікації.

Після народження дитини жінки також часто звертаються по допомогу: з грудним вигодовуванням, документами, емоційною адаптацією. Особливо – у випадках післяпологової депресії.

– Українки часто залишаються самі, без родини, без опори. І якщо пологи були травматичними, ми це теж проговорюємо і проживаємо разом, – пояснює Людмила Коваль.

Плакала від страху

Іноді під час пологів стаються складні випадки, які лишаються в спогадах.

– Найскладніше – коли в жінки довго не відбувається розкриття шийки матки. Вона виснажена, але її не приймають у пологовий, і тоді доводиться переконувати персонал, що потрібна швидша допомога. Це дуже непросто – бачити її стан і безсилля. Втім, усі пологи для мене позитивні, якщо народжується здорова дитина. Найбільше запам’ятались пологи у воді – все було дуже гармонійно, ми разом раділи. Був і тривожний випадок – у дружини військового раптово почалась сильна кровотеча. Її забрали в операційну, а я залишилась із немовлям. Це був єдиний раз, коли я плакала від страху. Але все завершилось добре, всі живі, здорові і щасливі, – пригадує доула.

Плацента – на згадку

Цікавими є також спостереження Людмили щодо відмінностей між пологами в Норвегії і в Україні. За відгуками матусь, їм комфортніше й легше народжувати в Норвегії.

– Багато жінок відзначають чуйність і професіоналізм медперсоналу, комфортні умови й якісне обладнання. Одна українка розповідала, що в Норвегії отримала такий самий високий рівень допомоги, як і в платній клініці в Україні, тільки безкоштовно. Також тут поширена практика збереження плаценти. Жінка може забрати її після пологів, і це стає своєрідним ритуалом. Норвежки закопують її під деревом у саду. Потім саджають на цьому місці дерево і створюють енергетичне, сакральне місце для дитини. Деякі українки роблять так само або ж зберігають плаценту в морозильній камері на майбутнє, – посміхається вона.

У жіночому колі

Окрім діяльності доули Людмила організовує чимало інших заходів і тілесних практик для українських жінок у Норвегії. Це і «жіночі кола», і ретрити, танцювальні курси, мама-бебі-йога. Участь у них можуть взяти усі охочі.

– Ще у 2022 році я зрозуміла, наскільки мене наповнюють «жіночі кола». Але тоді в Норвегії не було таких заходів українською, тож я вирішила створити їх сама. У 2023 році проводила зустрічі щотижня безкоштовно, а з листопада почала організовувати приватні події в орендованій студії. Танці, спілкування, підтримка – це не лише тренування, а й спосіб бути серед своїх та створити безпечний простір для українок, – акцентує доула.

Тіло й ресурс

Мета занять – розслабити тіло, яке стискається від стресу, новин і щоденних проблем.

– У багатьох українців нині – болі в спині, шиї, м’язові затиски. Тому важливо постійно працювати з тілом. А ще танець – це спосіб вигуляти свою «внутрішню дитину» через рух, яскравий одяг і емоційну розрядку, – роз’яснює вона.

Мамина сила

Вона каже, її мета – підтримати українок, особливо мам, чиї чоловіки або сини на фронті. Вони мають бути в ресурсі, адже від їхнього стану залежить і здоров’я дітей.

– Зокрема, мама-бебі-йога – це практика для мами й немовляти, де важлива не тільки фізична форма, а й емоційний контакт. Це також простір для спілкування: жінки знайомляться, гуляють разом, створюють спільноту підтримки в декреті, – розповідає Людмила Коваль.

Повернення до себе

Крім того, Людмила організовує жіночі ретрити, духовні та енергетичні практики.

– Мета ретритів – допомогти жінці віднайти себе й повернути впевненість. Багато хто в Україні мали високі посади, а тут починає з нуля й почувається спустошеним. На ретритах жінки усвідомлюють, що стали не слабшими, а сильнішими – з новою мовою, культурою, досвідом. Це простір нагадування: хто ти є. Після таких заходів багато хто наважується подаватись на роботу, відкривати власну справу, вірити в себе, – ділиться жінка.

Благословення колом

Серед особливих заходів, які організовує Людмила, – церемонія благословення жінки на пологи. Вона пояснює, що це дуже сильне, чуттєве дійство за участю найближчих – родичок або подруг майбутньої мами.

– Жінки благословляють вагітну на пологи. Вони говорять, чому вважають, що вона буде гарною мамою, нагадують про її перемоги, про силу, яка в ній є, – каже Людмила.

За її словами, мета такої церемонії – дати сердечну підтримку, зміцнити впевненість вагітної, наповнити її енергією через присутність жінок, яких вона любить і яким довіряє.

Це дійство Людмила називає «інтимним і ресурсним».

Вона також розповідає про іншу ініціативу – церемонію благословення в подружнє життя, яку вважає чудовою альтернативою традиційному дівич-вечору.

– Я хотіла б, щоб кожна жінка пережила ці особливі відчуття. Ті, хто був на такій церемонії, знають, яку силу і ресурсність вона дає, – ділиться вона.

Після пологів Людмила також проводить відновлювальні сесії. Вона каже, ці практики наповнюють енергією і допомагають жінці повернутися до себе.

Завдяки її зусиллям в Осло вже сформувалося жіноче коло, де можна знайти не лише підтримку, а й нових подруг, натхнення, відчуття спільності. Це простір для українок, які будують нове життя в Норвегії, не втрачаючи себе.