«Українські діти більше знають, але норвезькі – щасливіші», – прочитала якось українка Катерина Поліщук. Ця фраза засіла в її голові. Жінка спостерігає, як її трійко дітей змінюються в новій країні. Вони пройшли всі сходинки норвезької освіти – від дитсадка до старшої школи. Про що мріють українські діти в Норвегії, чого бояться їхні батьки та що насправді важливіше за оцінки?

Для українських родин з дітьми, які знайшли захист у Норвегії, важливим етапом адаптації є система навчання. Більше простору та активного дозвілля, рівні права й можливості, індивідуальний підхід і допомога в опанувані мови – все це про норвезьку освіту. Однак позитивні моменти не завжди означають легкість і не гарантують відсутності проблем.

Своїм досвідом ділиться сім’я з Дніпропетровщини, у якій виховуються троє дітей різного віку. Мама Катерина Поліщук відверто розповідає про складнощі адаптації та як вдається долати виклики.

– Моєму сину – 16 років, донькам – 10 і 6. Ми пройшли всі етапи норвезької освіти: від дитсадка до videregående skole (трирічна освітня програма для молоді від 16 до 19 років). Старші діти почали навчання у норвезькій школі ще на етапі мутака. Хоча мови вони ще не знали. З перших днів навчання відчувалась турбота, – розповідає Катерина.

Відсутність друзів – найбільша проблема

Після переїзду до комуни старший син був зарахований до десятого класу, де швидко почав опановувати норвезьку мову. Водночас йому було важко поєднувати навчання у двох школах – він закінчив дев'ять класів в українській школі онлайн з відзнакою, тож адаптуватися було непросто. За його словами, різниця між навчанням в Україні та Норвегії колосальна: тут акцентують на індивідуальних інтересах та можливостях дитини, тоді як в Україні діє єдиний стандарт, незважаючи на профіль – математичний чи гуманітарний.

Найскладнішим для сина виявилася відсутність друзів, розповідає Катерина. Хлопець здебільшого підтримує зв’язок із колишніми однокласниками онлайн, адже діти роз’їхалися по різних країнах. Навчання в адаптованому класі videregående skole теж далося нелегко, саме через соціальну ізоляцію. Хоча були й випадки булінгу, вчителі втрутилися та надали йому професійну підтримку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: – Я хочу бути частиною цього суспільства: про інтеграцію сирійця Фаді в Норвегії

На наступний навчальний рік її син обрав програму studiespesialisering, що готує до вступу в університети та коледжі.

– Під час випускного вечора у комбінованому класі для мігрантів він навіть зіграв на гітарі і викликав справжнє захоплення у вчителів, які просили його зіграти ще після завершення виступу. Син з надією дивиться в майбутнє, сподіваючись, що новий навчальний рік стане початком нового етапу життя, і нарешті він знайде друзів, – розповідає мама.

Граючи чи сидячи за підручником?

Наша середня донька уже закінчила четвертий клас. Для Катерини було приємним відкриттям, коли на випускному вона танцювала сучасний танець з чотирма однокласницями.

– В Україні вона навчалась всього два роки, але другий клас був лише онлайн. Спочатку – пандемія, потім – війна. Дитина не відчула, що таке навчання за партою. Після переїзду до Норвегії вона продовжила навчатися в українській школі онлайн і паралельно відвідувала норвезьку школу. Це було важко поєднувати, – ділиться Катерина.

Жінка згадує, як донька повсякчас запитувала, чому норвезька школа переважно навчає в ігровій формі, а українська вимагає постійного сидіння за підручником.

– Закінчивши три класи української школи, ми покинули навчання. Навіть переслали офіційний документ про підтвердження навчання у норвезькій школі. Так вимагали вдома. Зараз донька щаслива, вона приходить зі школи з усмішкою та великою кількістю чудових історій, – не приховує радості мама.

– Молодшій було найважче

Молодша донька побувала у дитсадку в Україні лише один день, і тут почалася повномасштабна війна, розказує Катерина.

– Їй було найважче адаптуватися до нового життя в Норвегії. У неї були істерики, вона хотіла додому, до своїх іграшок. Коли вона почала відвідувати садок у Норвегії, їй знадобилось більше часу для адаптації. Однак завдяки терплячості та розумінню ми разом з вихователями досягли успішного результату, – ділиться Катерина.

У серпні її молодша донька йде вже до першого класу. Мама зазначає, що зараз вона впевнена, щаслива та не боїться.

– Вона спокійно спить вночі, не лякається гучних звуків. На Новий рік вона із захопленням спостерігала за святковими феєрверками, – пригадує мама.

– Ми не впевнені в майбутньому

– Нещодавно я прочитала статтю про освіту в Україні та Норвегії, у якій йшлося, що українські діти більше знають, але норвезькі діти – щасливіші. То що ж краще? Напевне, щасливе дитинство, – розмірковує Катерина.

Вона радіє, що діти вже адаптувалися і звикли до нового життя. Але перейматься за їхнє майбутнє.

– Страшно навіть уявити, що нас можуть повернути в Україну, де доведеться починати все з початку. Це може бути травматичним досвідом для дітей, які вже адаптувалися в Норвегії. Діти мріють про життя в цій країні. Я не хочу їм казати, що ця маленька норвезька казка може раптово закінчитися. Колективний захист – це ніби тавро для українців. Ми не впевнені в майбутньому, – акцентує Катерина.

Зараз Катерина і чоловік працюють: він – на фермі, вона – у ресторані. Кожен день – заради дітей.

– Дякую цій країні за можливість жити гідно та мирно, – дякує вона.

Що дивує українських батьків?

Напевно не тільки для Катерини Поліщук, несподіванкою стала організація навчання в молодшій школі. Основна мета – не зазубрювання матеріалу, а формування соціальних навичок у дитини, створення умов для активності й дозвілля, довгі перерви просто неба за будь-якої погоди.

Дітям у норвезьких школах не ставлять оцінок до восьмого класу. Для дітей мігрантів призначають вчителів, котрі допомагають опановувати мову. Також майже всі школи є державними.

Шкільна система Норвегії складається з початкової, середньої та старшої школи та передбачає 13 років навчання. Обов'язкове – з 6 до 16-ти. Усі державні школи – безкоштовні. 

Загалом, чимало українців зазначають, що їхні діти почуваються в норвезьких школах вільніше та розкутіше. Вони можуть бути собою, не бояться вчителів і не тремтять перед контрольними.

Цінності норвезької школи

Норвезька система освіти базується на так званому Janteloven – законі рівності. Це неофіційний кодекс поведінки, який знеохочує індивідуалізм і вихваляння. Його суть – не думай, що ти кращий за інших. Це правило, однак, піддається й критиці в Норвегії, оскільки, на думку скептиків, нівелює прагнення до самовираження чи амбіцій.

Ось як Janteloven впливає на норвезьку школу – і на учнів, і на вчителів, і на загальну атмосферу:

1. Рівність понад усе. У норвезьких школах відчувається прагнення до рівності: учні не повинні вважати себе «кращими» або «гіршими». Відсутня «гонка за оцінками», як у багатьох пострадянських системах. Учнів заохочують до співпраці, а не до змагання.

2. Скромність навіть при досягненнях. Навіть талановиті діти не «виставляються».
Якщо хтось, наприклад, дуже добре грає на піаніно чи виграв олімпіаду – він не буде надто виділений, і вчителі теж не підкреслюють це надмірно. Це не значить, що здібності не цінуються, але прийнято тримати їх «у тіні», щоб не принизити інших.

3. Відсутність авторитарності. Учні можуть звертатися до вчителів по імені. Вчитель – не «влада», а партнер у навчанні. У класі не хвалять «найкращого», немає дошок пошани і не вивішують таблиці з оцінками.

4. Менше соромити – менше виділяти. Уникнення приниження або сорому – частина культури. Але іноді це означає й відсутність відкритої похвали. Наприклад, учень, який написав блискуче есе, отримає «дуже добре» у зошиті, але публічно його робота не буде зачитана, щоб не виділити його надто серед інших.

5. Інклюзивність і взаємоповага. Діти з різними рівнями підготовки працюють разом. Немає жорсткого поділу на «розумних» і «слабких». Важливо бути скромним, доброзичливим, «одним із нас».

Важливим принципом норвезької школи є саме рівність і рівні можливості для всіх. Діти та молодь повинні мати однакові права та можливості, не залежно від того, з якої вони країни, або наскільки забезпечені їхні батьки.

Діти також отримують знання з прав людини, поваги до природи, свободи слова, рівності та солідарності. Можливо, саме тому діти в Норвегії почуваються впевненими та спокійними.