Плели вінки, стрибали через вогонь, створювали обереги. У день літнього сонцестояння українці зібралися на березі озера Sognsvann, неподалік Осло, аби відзначити одне з найдавніших слов’янських свят – Купала. Щоб згадати, хто ми є. І стати трохи ближчими до себе. В обрядову атмосферу занурилась і Gromada.no.

21 червня, у найдовший день року, українці відзначали Купала. Свято пройшло крізь століття і продовжує єднати сьогодні через природу й духовну глибину.

Святкували на околиці Осло.

На березі Sognsvann, поміж норвезьких сосен, але в українському колі.

Організатори свята – духовні практики Людмила Коваль та Зореслав Черсак, а також Ukrainsk Forening Øst-Norge / Українська громада Східної Норвегії.

Посеред норвезького лісу панувала обрядова атмосфера. Тут ожила пам’ять – про силу предків та про давню традицію Купала.

– Це не просто розвага, а можливість повернутися до джерел, доторкнутися до себе через природу, – підкреслює Людмила Коваль.

Зануритися у глибоку символіку Купальського свята могли всі охочі.

– Ми прагнемо, щоб українці на чужині відчували: ми – частина великого роду. Такі свята, як Купала, повертають нас до коріння, до сили, до спільності. Це більше, ніж обряд. Це дотик до власної ідентичності, – акцентує очільниця Української громади Східної Норвегії Тетяна Бондаренко.

У програмі – обрядове плетіння вінків, очищення через вогонь, практики сили, танці та пісні.

– Ми об'єднали обряди, тілесні та духовні практики, знання предків. Купала – це час внутрішнього вогню. Наші предки не просто святкували. Вони славили. Словами славили богів. І ця енергія залишалась у людині – в серці, в долонях, у долі, – додає Зореслав Черсак.

Це був вечір дотику до себе, до роду, до землі. Тихий, теплий, глибокий.

– Купала – це нерелігійне свято, а язичницьке. Але не в сенсі поклоніння ідолам, а в сенсі прямого зв’язку з вищими силами. Тобто є людина, Боги та стихії – вода, вогонь, земля, повітря, – пояснює Людмила Коваль.

Галина Темченко з Мосса каже, що долучилася до святкування Купала вперше в житті.  
– Тут зібралась українська громада, аби разом плести вінки та стрибати через вогонь. Я відчуваю оновлення: все погане я залишаю позаду і насичуюсь новою енергетикою. Приємно, що далеко від дому ми відроджуємо свої традиції, – ділиться вона.

Вінок – один із головних атрибутів Купальського свята.

Його плетуть з польових квітів і трав, надаючи символічного значення кожній рослині.

Вінок – не просто прикраса, а символ жіночої сили та зв’язку з природою.

Коло, яке не має ні початку, ні кінця. Уособлює вічне життя, сонячний цикл, гармонію тіла й душі.

У траві та квітах – свобода. У кожному стеблі – настрій, надія, душа.

Євгенія Бондаренко після трьох років життя в Норвегії вперше святкує Купала. Каже, для неї – це не просто обряд, а життєва потреба.
– Це для мене як доторк до рідного, близького. Я дуже «голодна» за таким спілкуванням. Стрибати через вогонь, плести вінок – це бути в балансі з простором, із собою, із землею, – розказує вона.

У старовину дівчата пускали вінки в річку, ворожачи на долю.

Якщо хлопець ловив вінок і дівчина клала його йому на голову – це був знак згоди бути в парі. Якщо клала собі – чемна відмова.

– Це не гра. Це звернення до природи. Річка сама має знайти тобі твого судженого. Бо світ – живий. Він тобі допомагає, якщо ти взаємодієш з ним з відкритим серцем, – розказує про силу вінка Зореслав.

Зореслав не просто реконструює прадавні обряди, а проводить живий зв’язок між поколіннями, ділиться знанням і глибокою повагою до спадку.
– Традиція – це найкраще бажання, яке предки хотіли передати своїм нащадкам. Це побажання з минулого в майбутнє. Ми не просто повторюємо – ми продовжуємо. Я прокладаю міст між поколіннями, розповідаю про наші традиції, культуру, – наголошує він.

Святозар зосереджено укладає дерев’яні бруси. Він будує пліт. Каже, це теж символ.
– Це поклон предкам. Пліт спускається на воду. На нього ми кладемо вінок, хліб і свічку і відпускаємо за течією. Тут поєднуються чоловіча і жіночі енергії, – розповідає він.

Анна Румянцева цього дня, коли сонце стоїть найвище, теж прийшла наповнитися енергією, згадати рідне й подумати про майбутнє.
– Я тут, щоб набратися сил. Коли війна тільки почалась, я дуже багато працювала, волонтерила, допомагала – і виснажилась. Купальське свято нагадало мені про дім, про наші зустрічі в громаді, де ми всі були як одна родина. Тут, у Норвегії, цього дуже не вистачає. Я зрозуміла, що хочу повернутись додому. Тож через два місяці буду вже в Україні, – посміхається вона.

Жінки також виготовляли ляльок-мотанок.

Так вони прощалися з болем, втратами, важким досвідом.

Під час майстер-класу Тетяна Самбаєва не просто зробила ляльку. Вона «замотала» в неї свої страхи і тривоги.
– Коли я почала мотати ляльку, то хотіла, щоб усе дурне з голови вийшло. Дуже багато суєти. Думки про дочок, про себе. Коли дійшла до поясу ляльки, відчула: хочу, щоб змінилася доля. Хочу бути не розведеною, а заміжньою жінкою. Цілісною. Я мотала дуже багато ниток в районі серця. Воно в мене поранене. І знаєте, поки я тримаю ляльку – мені тепло на душі, – розповідає Тетяна.

Обрядове колесо – символ сонячного циклу. Його підпалюють і пускають на воду. Чоловіча енергія – вогонь – зустрічається з жіночою стихією ріки. Цей обряд – про єднання та гармонію.

Жінки прикрашали різнокольоровими стрічками гілку молодої берези.

Таке дерево називають Купайлицею, воно символізує багатство роду, єднання поколінь, красу та міць.

В’яжеш стрічку – загадуєш бажання.

Вважається, що стрічки вбирають обрядову енергію, а потім її передають тому, хто забирає гілку з собою.

Кожен взяв із собою гілочку додому. Тож приніс частинку обрядової сили та енергії свята.

Стрибки через багаття – ще один ключовий ритуал Купальського свята.

Це давній слов’янський звичай очищення й оновлення.

– У давнину стрибали парами. Якщо під час стрибка руки не роз’єдналися, значить пара буде разом. А для тих, хто стрибає один – це символ оновлення. Старе згорає – нове з’являється. Ми віримо, що, перестрибуючи через полум’я, ми «спалюємо» хвороби, страхи, сумніви й насичуємося новою енергією, – пояснює Людмила Коваль.

Усі, хто святкував Купала, переконані, це був потужний день.

Тут вирувала енергія сонця, землі, води, вітру. Енергія життя.